Що говорить Закон України про відмову від наказу?
Основні норми, що регулюють відмову від виконання розпорядження, містяться у Кримінальному кодексі України (ККУ). Зокрема, ст. 402 ККУ передбачає покарання за умисне невиконання розпорядження начальника, навіть якщо це не призвело до завдання шкоди інтересам служби.
Також важливо враховувати Дисциплінарний статут ЗСУ, який закріплює обов’язок військовослужбовця щодо виконання бойової вказівки командира. Відмова від виконання розпорядження під час дії воєнного стану може кваліфікуватися не лише як дисциплінарний проступок, але і як кримінальне правопорушення. Відповідно до ч.4 ст. 402 ККУ, непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.
Які форми відмови ведуть до кримінальної відповідальності?
Відкрита незгода з виконанням наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати розпорядження не буде. Підлеглий також може мовчки демонстративно вчиняти дії, які свідчать про те, що розпорядження виконуватись не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно. Публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, свідчить про її підвищену суспільну небезпеку.
Інше умисне невиконання розпорядження визначається тим, що підлеглий відкрито не заявляє, що не буде виконувати розпорядження начальника, наказ начебто приймається до виконання, але насправді умисно не виконується.
Поняттям невиконання розпорядження охоплюється:
- невиконання дій, які передбачені розпорядженням;
- вчинення дій, які заборонені розпорядженням;
- неналежне виконання вказівки, тобто відступ від його припису в часі, місці та характері дій.
Якщо ж військовослужбовець сумнівається в законності наказу, його обов’язок — негайно повідомити про це вище командування, а не відмовлятися виконувати.
Важливо: Невиконання явно злочинного наказу не є непокорою (ст. 402 Кримінального кодексу України) чи невиконанням наказу (ст. 403 Кримінального кодексу України), відтак військовослужбовець не підлягатиме кримінальній відповідальності за відмову виконати явно злочинний розпорядження .
У разі ж виконання явно злочинного розпорядження військовослужбовець підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Однак він можете бути звільнений від відповідальності, якщо з якихось причин не усвідомлював і не міг усвідомлювати явну злочинність вказівки. У такому випадку відповідальності підлягає тільки командир, який віддав злочинний розпорядження .
Коли відмова може бути виправданою?
Неправомірність наказу може бути, у разі:
- Якщо військовослужбовець вважає, що бойовий наказ суперечить законодавству України або міжнародним нормам, він може відмовитися від його виконання.
- Необхідність виконання розпорядження порушує права людини:
- Відмова може бути виправданою, якщо виконання наказу призводить до порушення прав людини, наприклад, до заподіяння шкоди мирному населенню.
- Неможливість виконання за станом здоров’я:
- Якщо військовослужбовець не може виконати розпорядження через стан здоров’я (наприклад, підтверджене медичним висновком), відмова може бути виправданою
Важливо: Відмова від виконання розпорядження повинна бути чітко обґрунтованою та підкріплена доказами (наприклад, письмовим рапортом, медичними документами) для уникнення настання відповідальності.
Як уникнути покарання за невиконання наказу?
Найкращий спосіб — консультація зі спеціалістом, який надасть рекомендації щодо подальших дій та роз’яснить всі можливі ризики. Якщо наказ викликає сумніви, варто уточнити його зміст у командира; повідомити вище командування про неможливість виконання відповідного розпорядження /його злочинність.
Пам’ятайте: відмова від виконання розпорядження у військовий час — кримінально каране діяння, у випадку відсутності обґрунтованої підстави для відповідного вчинку.
Якщо ви або ваші побратими зіткнулися з подібною ситуацією — звертайтеся до фахівців, які допоможуть захистити ваші права з урахуванням норм ст. 402 ККУ та ст. 403 ККУ.
У яких випадках відмова не є злочином?
Не кожна незгода до виконання наказу автоматично означає кримінальну відповідальність. Закон України передбачає винятки, коли військовослужбовець має право не підкорятися вказівці – але лише за конкретних обставин.
- Незаконний наказ. Якщо наказ прямо порушує Конституцію або норми міжнародного права, його невиконання не тягне за собою кримінальної відповідальності. Але важливо: бути впевненим у своєму рішенні і мати обгрунтування своєї позиції.
- Наказ від неуповноваженого командира. Якщо наказ віддає особа, яка не має на це права, його невиконання не підпадає під ст. 402 ККУ.
- Розпорядження , що загрожує обороноздатності. Припустимо, командир вимагає діяти так, що це явно підриває безпеку підрозділу (наприклад, залишити позиції без наказу вищого керівництва). У такому разі незгода виконання наказу у військовий час може бути виправданою.
- Стан здоров’я. Якщо медична комісія (ВЛК) офіційно підтвердила, що стан здоров’я військовослужбовця не дозволяє виконувати певні бойові завдання.
Важливо:Самовільні дії без подальшого оскарження вказівки можуть призвести до покарання.
Відмова від виконання наказу – це завжди ризик. Навіть якщо вам здається, що вказівка неправомірна, самовільне рішення може призвести до:
- Кримінальної відповідальності за ст. 402 ККУ або ст. 403 ККУ;
- Дисциплінарного покарання (пониження у званні, штраф тощо);
Що робити, якщо наказ викликає сумніви?
Відмова від виконання розпорядження у військовий час – не те питання, де варто покладатися на власне розуміння ситуації. Навіть якщо ви абсолютно впевнені у своїй правоті, формальні процедури (скарги, експертизи, судові рішення) – єдиний спосіб уникнути покарання.
Якщо ви стикнулися з таким вибором – не дійте наосліп. Консультація з юристом може врятувати не лише вашу репутацію, але й свободу.
Працюємо з 
